Кондибас (kondybas) wrote,
Кондибас
kondybas

Гіперінфляційне


Неправий був Еклезіаст, коли казав, що нема нічого нового на цьому світі. Дещо, звичайно, не міняється і за дві тисячі років, але дещо таки безнадійно застаріває і витісняється зовсім новим.

Колись давно, читаючи Тургєнєва - ну, всі оці "Отци і дєті" - я ніяк не міг второпати, що ж такого нам хотів сказати автор? В рецензіях-анотаціях велемудрі літературознавці нам втовкмачували, що основою роману є конфлікт поколінь, конфлікт між старим та новим, що йде на зміну старому. А мені, що відчайдушно продирався через хрестоматійні тексти, і те старе, і те нове видавалося чимось давно і безнадійно протухлим та запліснявілим. Я, правда, тоді ще не знав багатьох слів, і тому не міг зформулювати аксіому Ескобара, але на невербальному рівні я відчував саме те. А ще я відчував, що є щось протиприроднє в отому штудіюванні текстів із штампом "класика" на палітурці.

Прогрес, як циклічна заміна старого новим по Гегелю, йде по експоненті. Як і більшість схожих процесів. Ще двісті років тому суспільні зміни протягом життя одного покоління були достатньо несуттєвими, аби батьки могли навчати дітей дидактично. Дивися, як роблю я, і роби те саме. І цього, в принципі, вистачало, аби батьки дали дітям 4/5 знань та навичок, що могли їм знадобитися у житті. А п'ятсот років тому люди на 4/5 робили те і так, як це робили їхні предки тисячу років тому. Зміни йшли повільно і непомітно, хоча певна інфляція досвіду мала місце. Базаров, цей нігіліст з катетером, вже суттєво відрізнявся менталітетом від батька. Хоча, як я вже казав, шо те, шо те - однаково протухлий непотріб. Тургєнєву було б варто пожить ще трохи і написать "Отци і дєті 2.0" з нігілістом в ролі батька якогось бородатого хіпстора, що п'є смузі в коворкінгу. Таке було б прикольно почитать, а перший реліз морально застарів задовго до того, як всі ми народилися.

Але описаний Тургенєвим конфлікт поколінь відбувався в ранню епоху індастріалу, де прогрес іще рухався порівняно неквапно, і інфляція досвіду поколінь ще була не такою фатальною, як це має місце зараз. Бо зараз ми живемо в час гіперінфляції досвіду предків. Сьогодні батькам неможливо "навчити життю" підростаюче покоління, бо ніхто не знає, яке воно буде, те майбутнє життє. Навпаки, сьогодні діти навчають батьків, як то воно - жити в сучасному світі. Я не тільки про інтернет, кредитні картки, телевізори чи смартфони. Старше покоління з рудиментами совку у свідомості є доволі беззахисним та дезадаптованим у сучасному світі. Недарма старше покоління стало поживою для різного роду шахраїв та зловмисників - це зовсім не внаслідок сенільної деменції.

І зовсім недарма однією з фундаментальних потреб представників старшого покоління є "стабільність". Бо наш світ дедалі швидше міняється, і стабільність - це те, чого буде чимдалі, ти менше. Власне кажучи, ми вже давно поминули ту фазу, коли радикальні зміни відбувалися протягом життя людини - за 60-70 років. Період, коли докорінні зміни відбуваються протягом 20-25 років, вже теж позаду. Ми вступили у фазу, коли все навколо міняється протягом 4-5 років, або й швидше. І, якщо екстраполювати цю криву, то виходить, що я встигну дожити до часів, коли вичерпається не тільки мій наявний досвід, але й здатність адаптуватися, і я офіційно буду визнаний недієздатним, що потребує сторонньої опіки у новому прекрасному світі. Хочеться сподіватися, що я ще буду доволі міцним дядьком, аби дудлити коняк квантум сатіс та товкти пики своїм одноліткам заради фану.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 20 comments