Кондибас (kondybas) wrote,
Кондибас
kondybas

Categories:

Слоупочне


Останніх кілька років шось мені муляло - ніяк я не міг второпати, що ж не так з поєднанням понять "російський фантаст" та "державник-рєвнітєль-охранітєль". А всі російські письменники-фантасти, як ви знаєте, водночас є ультраортодоксальними великодержавницько-імперськими ревнителями. За незначними винятками, які, скоріш за все, просто є недодіагностованими. І от в цьому поєднанні було шось таке аномально-протиприроднє, таке дисонуюче і ненормальне, що не давало мені спокою. Аж раптом дхарма відкрилася мені у всій її очевидній простоті.

Російський фантаст, як суспільний прошарок, виник ще півтора сторіччя тому, на фоні тривалої кризи Російської держави. Чернишєвський з його "снами Вєри Павловни", вот ето вот всьо, вся ета русофобія. На хвилі революцій 1917 року знову з'явилось до біса пейсателів-фонтаздів, та й деякі нефонтазди перекваліфіковувались. Трошки згодом, під час хрущовської оттепелі - чергова порція. А під час та після перестройки, викристалізувалось чергове покоління руссо-фонтасто.

Як бачимо, надмірне розпліднення російських фантастів чітко корелює з державними потрясіннями, і це не дивно. Бо російська фантастика експлуатує всього чотири белетристичних піджанри.

По-перше, це ресентимент у вигляді альтернативних історій. Зараз все могло би бути не так, як воно є насправді, якби        вписати шо завгодно       .
По-друге, це хорор у вигляді постапокаліптичних живописань БП™ та його наслідків. З підзаголовком "Радуйтесь, шо не отак".
По-третє, це вульгарний ескапізм. Принцеси, дракони, магія - все те, що дозволяє забути про гнітючу оточуючу реальність буття.
Ну, і четвертий піджанр, це теж ескапізм, але не в альтернативне минуле чи сьогодення, а в майбутнє. Сорок восьме сторіччя, Російська галактична імперія під керівництвом синтезованого царя, що зкладений з геномів Сталіна, "Мотороли" та Кобзона, переможно шириться по всій гілці галактики, знищуючи осередки інсектоїдних еквівалентів піндосів, хохлів та жидів. "Нужно только потерпеть" (с)

Попит породжує пропозицію, а всі державні потрясіння в Росії не мають ніякої позитивної конотації, бо "русский мир" в усіх його ітераціях за останні років триста-чотириста - штука взагалі страшненька. Ясне діло, що пропагандони з кожної радіоточки бубнять про "жить стало луччє, стало вєсєлєй", але процент жирів у маслі від того не росте. Тому ширнармаси активно починають шукати анестезуючого чтива. І саме оцей попит і викликає з небуття чергову навалу митців, що строчать по роману щокожних три тижні.

Але, зненацька, шо ми бачимо? Бджоли проти меду! Рок проти наркотиків! Фонтасти проти революцій!
Саме оця парадоксальна невідповідність і муляла мені всі ці роки. Суспільний прошарок (а в Росії фонтастів розвелося, як собак нерізаних) що існує та живиться саме з державних потрясінь, раптом починає активно виступати проти власної ж кормової бази!

Вокалізувавши дисонанс, я відчув неабияке полегшення, але воно було нетривалим. Ясне діло, мені почало муляти інше питання: якого ващє?

І тут нам в нагоді стає наша славна авіація діалектика! Гегель хоч і облажався з переходом кількості в якість, але з отріцанієм отріцанія він таки влучив прямо в дирдочку. Шо є, то є. Для тих, кому пощастило НЕ вивчати марксистсько-ленінську філософію у вишах, пояснюю. За Гегелем прогрес полягає у безперервному двотактному процесі: спочатку нове заперечує і знищує старе, а потім оце нове саме стає старим, яке буде заперечене чимось іще новішим. Ну, як автомобілі заперечили та знищили конну тягу, а тепер бензинові автомобілі самі знищуються електричками.

Наші сучасні пєйсатєлі-фонтазди тому нажахані перспективою чергової революції, що вона є позачерговою та достроковою. Від "Вєри Павлівни" до "Аеліти" - півсторіччя. Від "Аеліти" до "Полудня ХХІ" - ще півсторіччя. Від "Полудня" до "Епохі мєртворождьонних" - теж майже півсторіччя. Але наступна ітерація світить всього через 15-20 рочків від попередньої хвилі. Метри та корифеї минулої хвилі ще не виздихали і не вибрали своїх роялтів, а вже неілюзорно нависає перспектива нового покоління митців, що будуть набагато тонкіше відчувати суспільний запит. Бо ЦА пере- та постперестроєчних фонтаздів разюче відрізняється від племені младого, незнайомого. Всі ці хіпстери-вейпери з смузями - поточне покоління російських фонтаздів їх не розуміє і не відчуває. А продавать свої доробки доведеться саме їм. І продати, скоріш за все, не вдасться. Прийдешня хвиля фонтаздів змусить нинішніх жебракувати. Сасать, так би мовити.

Ось і вся ідеологічна база імперського охранительства у фантастичних колах російського письменництва - інстинктивна, несвідома та неконтрольована, як енурез. Аби лиш відтермінувати цю небезпечну ліварюцію, що не обіцяє нічого хорошого і приємного оцим конретним товарісчям. А після нас - хоч потоп.
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 25 comments